– Вас нещодавно призначили керівником НІРу. У вас не було вагань? НІР – досить-таки складний медичний заклад.
– На цій посаді я з 28 листопада 2022 року. Мене призначили наказом міністра на період військового стану і на 11 місяців після його закінчення, до проведення відкритого конкурсу на цю посаду. Це дійсно виклик. І це дійсно було дуже важке рішення для мене особисто, бо я працювала два останні роки директором Департаменту охорони здоров’я Київської обласної військової адміністрації і разом з усією Київщиною пережила всі моменти пандемії ковіду, організацію вакцинації і початок війни: окупацію, а потім деокупацію нашої території. Тому це було складне рішення, але я не могла не погодитися на пропозицію міністра.
Я маю досвід більш ніж двадцятирічної роботи в організаціях охорони здоров’я. Працюючи у МОЗ, я опікувалася напрямом онкології, була причетною до розробки програм з дитячої і дорослої онкології. Розуміюся на проблемних питаннях, які стосуються організації надання медичної допомоги онкологічним хворим. Знаю, в яких складних обставинах перебуває на сьогоднішній день онкологічна служба. Вона не лише потребує вдосконалення, вона потребує розуміння і виокремлення стратегічних напрямів, реорганізаційних процесів.
Я дала згоду на цей важкий шлях, враховуючи, що ще й війна не закінчилася. Враховуючи, що ще ми маємо робити під час війни. А коли війна завершиться, ми маємо далі йти зі стратегічним рішенням, як будемо реорганізовувати службу по всій Україні з метою надання якісної допомоги. Бо вся медична служба працює на благо людей.
Окрім того, в мене були й інші, особисті мотивації. Я втратила рідних людей, зокрема і в Інституті раку
В мене було багато важелів, щоб дати згоду міністру обійняти цю посаду.
– Вже є продумані кроки, які ви у першу чергу плануєте зробити на цій посаді?
– Так. Першим і основним кроком (до речі, це спонукало міністра зробити мені цю пропозицію) стануть організаційні питання, які не дуже стосуються суто онкології. Це перехід на іншу форму фінансування закладу. Сьогодні НІР – державне підприємство, підпорядковане МОЗ.
З 2023 року ми станемо некомерційним комунальним підприємством і фінансування вже буде закладено, як і у всіх закладів охорони здоров’я первинки і вторинки. Ми будемо отримувати кошти за надану послугу від НСЗУ. І це теж складний шлях, і його необхідно пройти.
Цей перехід розпочався до мого призначення, і лікарі поінформовані заздалегідь. З серпня встановлено МІС і вони пройшли навчання роботі в цій медичній інформаційній системі. Ми вже ведемо всі записи про надання послуг у цій системі для того, щоб НСЗУ могла розрахувати попередньо обсяги фінансування, які з 1 січня ми плануємо починати отримувати.
Перехід повністю ми плануємо після 20 січня
І основне, що нам необхідно буде зробити, – це опрацювати з НСЗУ максимальну кількість пакетів надання послуг, які ми будемо надавати і отримувати за них кошти.
Наступним завданням є закриття самого НІР. Нам буде необхідно розібратися з дебіторськими та кредиторськими зобов’язаннями попередньої форми роботи закладу. І це також важка робота – розв’язати ці питання і не відтягувати роботу ліквідаційної комісії, яка має передати майно і обов’язки новій установі. Це і є найближчі плани на цей період.
– А наступні кроки?
– Ми їх плануємо також. Наприклад, з січня запускаємо розробку затвердження платних послуг для тих людей, які з тих чи інших причин не зможуть скористатися пакетами Програми медичних гарантій.
Хочемо зробити лікарню більш людяною та зручною для пацієнта. Ми зробимо зручним механізм потрапляння до спеціаліста, скорочення часу на діагностичні процедури, на госпіталізацію.
Незадоволення пацієнтів – це одна з важких сторін нашої роботи, і я хочу його мінімізувати.
Кожного дня поліклінічне відділення приймає близько 200 людей. І ці 200 пацієнтів отримують направлення на діагностичні дослідження, лабораторні дослідження, мають стати на прийом до лікарів супутніх спеціальностей. Ми маємо максимально спростити ці процеси для пацієнта. Людина має розуміти, що і коли вона робить далі.
Я поспілкувалася з пацієнтами. Вони хочуть сьогодні приїхати, пройти обстеження і лягти на операцію. Але так, на жаль, не буває. Люди іногородні, їм необхідно вирішити організаційні питання: де будуть жити на час обстежень, де розмістяться ті, хто їх супроводжує, і ще безліч питань. Але мене запросили у НІР саме як організатора в сфері охорони здоров’я з великим досвідом, щоб впорядкувати ці основні процеси функціонування закладу.
Окрім того, нам необхідно автоматизувати і поєднати в єдиній МІС всі системи. Зв’язати лабораторний відділ, бухгалтерський відділ, аптекарський, щоб рух лікарських засобів від створення потреби постачання на аптечні склади, потрапляння у відділення до пацієнта був прозорим і зрозумілим не лише для нас як керівників установи, а й для самого пацієнта.
Переступивши поріг інституту, пацієнт має зрозуміти план своїх дій: коли він може потрапити на госпіталізацію, чим держава його забезпечить, що потрібно зробити до початку фази активного лікування, бо це тривалий процес і є певні організаційні моменти кожної людини, які краще завершити до початку лікування.
Якщо говорити про довгострокові плани – це розбудова інституту.
Оглянувши територію, я з великою прикрістю побачила ще ті фундаменти недобудов, які стояли десять років тому, коли я була у лікарні як особа, що супроводжує пацієнта. Необхідно поновити будівництво деяких корпусів, зробити ремонт у відділеннях. Необхідно забезпечити нормальні умови перебування для пацієнтів. Людина повинна почуватися гідно, і навіть стіни лікарні мають давати надію на одужання. Я вважаю, що у головному закладі держави з лікування онкології не можуть бути палати, в яких лежать по 5-6 пацієнтів.
Людина, яка відвідує пацієнта, повинна мати зони відпочинку, де можна поспілкуватися, підтримати. І це не лише парки з алеями, а й банальний кафетерій, де можна випити кави зі своїм хворим і при цьому почуватися гідно.
Людина, яка живе в нормальних умовах, має нормальну роботу, відчуває себе соціально захищеною, а потім потрапляє в НІР – перебуває в стані легкого шоку від самого початку.
Я багато працювала на державній службі, в мене великий досвід роботи в МОЗ, і я мала нагоду відвідати багато закладів охорони здоров’я в різних державах. Я бачила, як повинно бути, щоб людина, яка потрапляє в лікарню, могла відчувати це як тимчасову незручність і тимчасову подію в житті. Людина повинна мати надію. Є ж в нас гарні стоматологічні клініки, до яких ти заходиш і не відчуваєш на кожному кроці, що це лікарня. І тобі не страшно. Людина хоча б це має відчувати.
І від молодшого медичного персоналу теж залежить те, як людина буде почуватися. Ми будемо над цим працювати: залучати тренерів, говорити з кожним співробітником окремо.
У нас дуже гарні фахівці, дуже досвідчені хірурги. Але, на мою думку, онкологія – це не лише хірургія, і спочатку потрібно пройти всі можливі варіанти лікування: хіміотерапію, радіотерапію, таргетну терапію, і лише розуміючи, що протоколи вимагають операції, – робити операцію. Але для цього потрібно мати хорошу діагностичну базу.
Якщо заклад охорони здоров’я має один томограф, один МРТ, один лінійний прискорювач і 200 пацієнтів на день, то говорити про зручність, якість і швидкість надання допомоги складно.
Тому необхідно прорахувати потреби, щоб не було перекосів, адже нам точно не потрібно 150 електрокардіографів, коли ми не маємо достатньої кількості томографів або лінійних прискорювачів. Ми повинні розуміти, що в Інституті раку не повинно бути черги на три місяці.
В Інститут раку, як у заклад найвищого рівня, мають потрапляти лише хворі, яким з різних причин не змогли надати допомогу на місцях. Тому кваліфікація фахівців і науковців має бути на вищому рівні. Окрім того, науковці мають працювати не лише як вчені, а й у відділеннях як лікарі, що практикують, і як хірурги, що оперують. Наукова робота має бути поєднана з лікувальною. Вони мають надавати найякісніші консультації, давати висновки.
Якщо говорити про лабораторії, то сьогодні держава вже надала великі кошти як на патогістологічну, так і на молекулярну лабораторію. Найближчим часом буде запуск цих лабораторій і вони стануть найпотужнішими в країні.
– А як ці нововведення позначаться на тих пацієнтах, які вже лікуються у НІРі? Не буде такого, що їх «розпустять по домах», і вони не зможуть продовжити курс терапії? Це хвилює зараз дуже багатьох…
– Пацієнти відчують зміни: запис до лікаря, інформування про запаси ліків. Інформації, яка на разі є на сайті, недостатньо. Це все буде значно спрощено. Людина повинна розуміти, як шукати і де це робити. На інтуїтивному рівні. Ми це спростимо, ми розуміємо як.
А якщо говорити про глобальні реформи, які стосуються закладу, то пацієнти, за нашими розрахунками, нічого взагалі не відчують.
Заклад фінансувався з державного бюджету через МОЗ і утримувався, як при «совку»: 70% на зарплати, а решта – на лікарські засоби і розхідні матеріали, практично не було коштів на забезпечення іншого. За винятком минулого року – війна допомогла забезпечити обладнанням. Ремонти, реконструкції – це було дуже важко робити. З 2023 року ми матимемо більше фінансів для забезпечення хворих ліками.
Я дуже хочу, щоб список, який надається пацієнту перед початком лікування, був максимально скороченим, прозорим та чесним.
Людина повинна розуміти, спілкуючись з лікарем, необхідність тих витрат, які вона робить. Ми прорахуємо кожну послугу і її вартість. Людина повинна розуміти: ось це забезпечує держава, це буде за рахунок закладу, якась частка препаратів за рахунок волонтерської, гуманітарної чи донорської допомоги, і лише якась невелика частка купується за рахунок самого пацієнта, тому що держава не може ці витрати покрити. Я сподіваюся, що матеріальний тягар на пацієнта з переходом на фінансування НЗСУ зменшиться.
Ми йдемо флагманом у сфері охорони здоров’я. Від того, як ми спрацюємо з переходом в НСЗУ, буде залежати, чи підуть на це інші заклади, які зараз підпорядковані МОЗ.
Спротив, який був у попередні роки, можна зрозуміти: наукові медичні установи мають дуже дороге обладнання і працюють у відповідальних галузях. Це операції на серці, трансплантації, онкологія тощо. І в жодній державі світу не вистачає ресурсів на безкоштовне лікування таких захворювань.
На жаль, у нас ще немає страхової медицини, яка б покривала більшу частку витрат на лікування, тому ми будемо йти поступово. І ми не маємо права дуже часто спотикатися, тому що рак – така хвороба, що не вибачає помилок. І організація процесів також не передбачає великої кількості помилок.
– Ще до війни ми спілкувалися із заступницею директора з адміністративно-методичної роботи НІР Оксаною Сивак щодо клінічних випробувань. Пані Оксана мені розповідала, що пацієнтам спочатку мають пропонувати взяти участь у клінічних випробуваннях, якщо такі є і пацієнт підходить за показниками. Яка доля чекає на клінічні випробування зараз?
– На жаль, не все від нас залежить по клінічних випробуваннях. На сьогодні у нас є багато договорів, і їх набагато більше, ніж було п’ять-вісім років тому. З початком війни ми зупинили набор пацієнтів на нові клінічні випробування. Для мене це дуже важливий напрям роботи. На жаль, часто на клінічні випробування потрапляють пацієнти з четвертою стадією хвороби і для більшості – це шанс отримати новітні препарати. І по-друге, це можливість зменшити фінансовий тягар на сім’ю, бо рак – фінансово дуже токсичний.
Клінічні випробування ми будемо підтримувати і продовжувати надалі. У нас зараз є певна кількість пацієнтів, яких ми набрали до війни, і ми продовжуємо їх супровід, вони отримують свої препарати.
Інститут раку – це національний медичний заклад, і якщо говорити про клінічні дослідження, ми маємо бути першими в цьому, у нас має бути більша кількість випробувань. Людина повинна мати можливість отримати шанс на життя.
Друзі мене часто питають: «Навіщо це тобі? Що тебе спонукало»? Я відповідаю: ми вже такі дорослі, життя бачили, і вже потрібно на карму попрацювати. І якщо ти розумієш, що ти можеш це зробити – зроби. І я точно знаю, що я зроблю все, що в мої силах. Може, хтось зробив би краще. Але я буду працювати, поки буду розуміти, що я ще щось можу зробити. А коли я зрозумію, що зробила все, що могла, і мені потрібно відійти, для того щоб це місце посів онколог з професійним досвідом, то поступлюся цим місцем такому фахівцю, або ми будемо працювати разом.
А поки я робитиму все, що від мене залежить.
фото: facebook, unci.org.ua
