У людей із синдромом подовженого інтервалу QT серцеві клітини не завжди готові зробити наступний удар (серце занадто довго “перезаряджається”), це може призвести до порушення нормального ритму серця, хаотичного серцебиття і навіть смерті. Для багатьох людей з подовженим інтервалом QT жодне лікування не може виправити клітини серця або запобігти аритмії.
Вивчаючи стовбурові клітини пацієнтів із цим розладом, вчені Колумбійського університету виявили, що вони відновлюють нормальний ритм при інгібуванні певного ферменту. Однак препарати, які зазвичай використовуються для інгібування цього ферменту, також мали небезпечні побічні ефекти, наприклад, токсичність для печінки.
Вченим довелося шукати альтернативи і, вивчивши опубліковані дослідження у пошуках ідей, вони з’ясували, що цей фермент також можна інгібувати за допомогою молекули-посередника всередині клітин серця, званої SIGMAR1. А на SIGMAR1 може бути націлений популярний безрецептурний засіб від кашлю – декстрометорфан.
Подальше дослідження цього препарату показало, що при додаванні до клітин серця декстрометорфан успішно готує їх до наступного удару та заспокоює нерегулярний ритм клітин. Цей засіб від кашлю “перезавантажує” клітини серця у людей з різними різновидами синдром подовженого інтервалу QT, у тому числі і з синдромом Тімоті – генетичним захворюванням, яке викликає цю та деякі інші аномалії серця.
Вчені попереджають, що поки що передчасно використовувати декстрометорфан для лікування пацієнтів з подовженим інтервалом QT. Справа в тому, що цей препарат має короткий період напіввиведення, тому його доведеться приймати занадто часто і протягом тривалого часу, що може мати невідомі побічні ефекти. Однак дослідники сподіваються знайти аналоги цих ліків або модифікувати його так, щоб за його допомогою можна було лікувати широке коло пацієнтів із синдромом подовженого інтервалу QT.
Використані фото Shutterstock/FOTODOM UKRAINE
LouJin Song et al, Sigma non-opioid receptor 1 is a potential therapeutic target for long QT syndrome, Nature Cardiovascular Research (2022). DOI: 10.1038/s44161-021-00016-2
