Про нюанси та складнощі ми поговорили з ініціаторкою та розробницею законопроекту народною депутаткою Оксаною Дмитрієвою.
– Парламент підтримав проєкт Закону України «Про внесення змін та доповнень до деяких законів України з метою забезпечення прав учасників війни на біологічне посттравматичне батьківство/материнство». Чи є подібна практика в інших країнах світу?
– Починати, я думаю, потрібно з того, як ми розробляти законопроєкт № 8011. Ми вивчили досвід країн, де це вже працює. Потім їздили на фронт до військових, говорили про такі можливості, розповідали про практику інших країн, таких як Ізраїль, США, як це там працює для військових у гарячих точках. Питали, як бійці до цього ставляться. І найголовніше – чи вони знають про такі можливості і чи планують скористатися кріобанками, коли це запрацює? Більшість відповідей були позитивними. Окрім того, у нас до переліку захисників та захисниць, які матимуть право на збереження біоматеріалу, включені також поліцейські та співробітники СБУ, тому що вони воюють теж.
– Що необхідно для створення державного кріобанку?
– Кошти. Це перше. Наскільки я знаю, вимоги до державного кріобанку вже окреслені. В Україні є невеликі кріобанки, тому що державна програма «Репродуктивне здоров’я нації» функціонує. Але вона не настільки масштабна, щоб охопити таку кількість людей, на яку ми розраховуємо.
В Україні є приватні кріобанки при клініках, які займаються репродуктивним здоров’ям. Я знаю, що деякі військові вже скористалися послугами зі збереження репродуктивного матеріалу. І знаю, що деякі приватні заклади допомагають військовим безкоштовно. Але ж ми розуміємо, що кількість бажаючих, яких вони можуть безкоштовно обстежити і зберігати репродуктивний матеріал, обмежена.
Хочу навести приклад. В Україні приватний реєстр донорів кісткового мозку підписав меморандум про співпрацю з державою. І така практика є в багатьох країнах, коли можуть бути і державний, і приватний реєстри. Що заважає, щоб у нас були і державні, і приватні кріобанки? Звичайно, недержавні мають повністю відповідати всім критеріям, які ставить держава.
У нас нещодавно був захід, який стосувався реєстру донорів кісткового мозку, і там мене запитали: не боїтеся, що це недержавний реєстр? Але тут немає чого боятися, бо їх також перевіряють і захист даних у них на високому рівні.
– Який буде механізм отримання біоматеріалів наших військових?
– По-перше, цю ідею треба популяризувати. Треба, щоб всі знали про те, що є така можливість. Для чоловіків ця процедура проходить швидко і безболісно. Значно важче для жінок, бо жінку потрібно підготувати, іноді – пройти цикл лікування. По-друге, маємо розробити інформаційні матеріали, доступ до яких буде у військових.
Якщо людина вивозить свої клітини для себе то це можливо. Але для використання в сурогатному материнстві для когось – це заборонено
– Хто буде фінансувати державну програму зі зберігання біологічного матеріалу?
– Що головне в законопроєкті? Це те, що все має відбуватися за рахунок держави. Інше питання, де ці кошти будемо брати. В 2023 році на це не закладалися до бюджету кошти, але знайти їх ми зможемо. Головна проблема в тому, що ми не знаємо, скільки людей вже завтра забажають здати свої клітини. Але якщо буде навіть 10 тис., то НСЗУ ці кошти знайде.
Ми зараз проговорюємо можливість фінансування зі світовими банками, розробляємо процедуру донатів. Розуміємо, що ця практика може бути цікавою європейським країнам, тому що в них піклуються про свій генофонд. Я зараз сама також займаюся пошуком коштів на створення державного кріобанку і на реалізацію процедури.
Ці питання іноді визивають «хіхікання». Але наш генофонд важливо зберегти, тому що жоден з тих дівчат та хлопців, хто йде на війну, не знає, що буде з ним завтра.
Тим більше, що ми це вже проходили, коли розробляли проєкт з трансплантації. Всі питали: навіщо це нам? Але стає зрозуміло навіщо, коли людина сама стикається з необхідністю. Хай у нас краще будуть напрацьовані механізми вирішення цих проблем.
– Я читала пояснювальну записку до законопроекту. Одним з пунктів зазначено, що вивіз біологічного матеріалу за кордон буде заборонено. Чому?
– Зараз ми в комітеті працюємо над законопроєктом з охорони репродуктивного здоров’я. І не має значення, стосується це військових чи цивільних, вивезення матеріалу – заборонене.
– Але, наприклад, якщо людина хоче вивезти свої клітини для себе?
– Це питання дискусійне і воно буде вирішуватися. Якщо людина вивозить свої клітини для себе, то це можливо. Але для використання в сурогатному материнстві для когось – це заборонено. Особливо під час війни. Треба наш генофонд залишати в нашій країні.
Якщо людина пише нотаріальну згоду, де прописує як розпорядитися клітинами у разі загибелі, то це буде виконуватися.
– Що будуть робити із біологічним матеріалом, якщо військовий або військова загинули?
– Це теж дискусійна тема. Давайте ще раз повернемося до трансплантації. Має бути згода. Якщо людина пише нотаріальну згоду, де прописує, як розпорядитися її клітинами у разі загибелі, то це буде виконуватися. Наприклад, віддати дружині або до загального банку. Ми це побажання маємо виконати. Якщо дружина або чоловік хоче взяти клітини свого чоловіка або дружини, то такі варіанти ми також проговорювали і зараз працюємо над розробкою нормативів, в яких випадках можна забрати ці клітини. З людиною, яка втратила близького, будуть працювати психолог й лікарі. І залежно від стану та бажання ці питання будуть вирішувати. Я не підтримую думку, що такі клітини в обов’язковому порядку повинні бути утилізовані у разі смерті. Людина сама повинна приймати рішення.
Людина має усвідомлювати, що народжена дитина буде лише для неї, а не для матеріального забезпечення
– Тоді моє наступне питання: чи можуть (теоретично) бути зловживання з використанням біологічного матеріалу військових, які вже загинули, наприклад, для отримання пільг на народжених від них дітей?
– І це ми проговорювали. Ми допускали і такий варіант, що дитина, народжена від загиблого батька або матері, не матиме пільг. Людина має усвідомлювати, що народжена дитина буде лише для неї, а не для матеріального забезпечення. Щоб не було зловживань, таких як народження дітей для отримання умовних «квартир».
– Це також спадає на думку: народжується дитина, встановлюється батьківство, а це зараз дуже просто. І добре, якщо це була дружина або кохана загиблого військового. Але це може бути, теоретично, і зовсім стороння жінка. Чи така дитина матиме пільги? Але ж незалежно ні від чого – це дитина загиблого військового. Ось така юридична колізія. Страшно, що будуть зловживання.
– Цим мають займатися ще юристи. Ми зараз робимо законопроєкт, який допоможе зберегти генетичний матеріал для живих бійців, які отримали поранення і не можуть більше мати дітей.
Ми такий проєкт робимо вперше і маємо відпрацювати механізм. Поки що вирішили, що зараз наш проєкт максимально приділить увагу пораненим, а потім будемо працювати далі і поступово дійдемо до вирішення всіх спірних питань, зокрема і з матеріалом загиблих захисників та захисниць.
– Чому ця ініціатива важлива сьогодні? І чому цим ніхто не займався з 2014 року?
– Мабуть того, що мене не було в Раді (сміється) і ніхто про це не подумав. Я проговорила цей законопроєкт зі всіма фракціями, і мені казали, що це дуже гарна ініціатива. І коли голосували, не було жодної «жовтої» кнопки. І добре, що зараз підтримали.
– Як ви вважаєте, у самих військових ця ініціатива матиме відклик?
– Матиме. Ми збиралися у березні, і військові також з нами були. І вони казали, що не знали, що так можна. А зараз вони про це вже задумалися. Про це треба говорити, це треба роз’яснювати. Зараз дуже важливо зберегти генофонд нації, бо це наш справжній золотий запас. Наші військові зараз виборюють наше майбутнє, і ми повинні подбати про їхнє.
