Фармацевт чи не-фармацевт?
У багатьох країнах Європейського регіону ВООЗ право власності на позалікарняну аптеку обмежене фармацевтом або групою фармацевтів. Головна перевага такого підходу в тому, що він створює умови для високого рівня професіоналізму. Вважається, що корпоративний власник аптеки може своїми вказівками спонукати співробітників керуватися виключно прагненням до отримання прибутку, відсуваючи здоров’я індивідуального пацієнта і суспільства на другий план. Тоді як фармацевт, володіючи професійним досвідом і відповідальністю, а також підтримуючи свою репутацію, передусім керуватиметься інтересами пацієнта.
У 2009 році обмеження володіння аптекою тільки фармацевтами в Німеччині та Італії спробували оскаржити в Європейському суді. Однак суд постановив, що воно може бути виправдане метою забезпечення надійності та високої якості постачання населення лікарськими засобами. У судовому рішенні було зазначено:
“Не підлягає сумніву, що фармацевт, як і інші особи, переслідує мету отримання прибутку. Водночас через свою професійну приналежність він організовує діяльність аптеки не тільки в економічних цілях, але також і з професійної позиції. Таким чином, його приватний інтерес, пов’язаний з отриманням прибутку, стримується його підготовкою, його професійним досвідом і відповідальністю, а також тією обставиною, що будь-яке порушення норм закону або професійної поведінки послаблює не тільки вартість його інвестиції, а й його власне існування як професіонала. Не-фармацевти за визначенням не мають належної підготовки, досвіду та відповідальності, отже вони не забезпечують таких самих гарантій, як фармацевти”.
Згідно з рішенням Європейського суду право вирішувати, хто саме може володіти аптекою, було залишено на розсуд державних органів. У результаті в Німеччині та в деяких інших країнах воно було збережено, а, приміром, у Португалії та в Італії можливість набуття права власності на аптеку було надано не-фармацевтам (у 2007 і 2016 роках відповідно).
Водночас інші держави, наприклад, Угорщина, Естонія та Польща, протягом останнього десятиліття, навпаки, відмовилися від лібералізованої системи на користь обмеження права власності на позалікарняну аптеку. В Угорщині перехід права власності здійснювався поступово: до 2014 року фармацевтам мало належати щонайменше 25% акцій аптеки, і до 2017 року – 50%. У низці інших країн, зокрема Австрії, Угорщині та Латвії, єдине законодавче обмеження зводиться до того, що контрольний пакет акцій має перебувати у власності фармацевтів.
Право власності на аптечну ліцензію
У більшості країн аптечна ліцензія належить приватним особам (або компанії), проте в кількох державах Європейського регіону ВООЗ вона залишається у власності держави і не може бути передана без затвердження компетентного органу. У цих країнах ситуацію можна описати як “концесію” на аптечні ліцензії, що не підлягає передачі та належить державі.
Наприклад, у Фінляндії ліцензія видається Фінським агентством з лікарських засобів Fimea конкретній особі без права її продажу або здачі в оренду, а передбачені ліцензією зобов’язання не можуть бути передані третій стороні. Дія ліцензії може бути припинена або вона може стати вакантною у два способи: коли фармацевту, який володіє нею, виповнюється 68 років або коли він отримує ліцензію на нову аптеку. Коли ліцензія стає вакантною, Fimea оголошує про можливість подавати заявки і видає її відповідно до критеріїв, визначених Законом про лікарські засоби. Крім того, Fimea ухвалює рішення на основі оцінки потреби у створенні нових аптек та дочірніх аптек / аптечних філій. Такий підхід дає змогу раціонально планувати аптечну інфраструктуру.
У Люксембурзі більша частина позалікарняних аптек працює на умовах концесії. Коли концесія стає доступною, міністерство охорони здоров’я публікує її параметри із зазначенням розташування аптеки, термінів для початку її роботи та конкретних положень, що регламентують порядок надання концесії та управління нею.
Обидві ці моделі передбачають сплату збору за ліцензію на користь держави. У Фінляндії аптеки платять державі аптечний податок, і сумарний дохід держави від цього податку дорівнює приблизно 175 млн євро на рік. Ставка податку залежить від річного обороту від реалізації рецептурних і безрецептурних препаратів і зростає в міру його збільшення. У Люксембурзі аптечний податок (redevance) становить 2% від скоригованого річного обороту аптеки (при цьому певні типи ліків не включаються до розрахунку щорічного збору).
У Словенії деякі аптеки є предметом концесії, яка може бути надана фармацевтам або компаніям, у яких 50% акціонерного капіталу належить фармацевту. Концесія надається на період від 15 до 30 років. Однак на відміну від Люксембургу та Фінляндії, рішення про створення концесії ухвалюється на місцевому рівні одним або кількома муніципалітетами.
У Данії аптечна ліцензія є власністю держави, а власником аптеки може виступати лише фармацевт. У разі придбання ним нової аптеки або в разі смерті власника ліцензія повертається державі. У цій моделі на регуляторному рівні встановлено умови, на яких приміщення, обладнання та товарні запаси можуть перейти до нового ліцензіата.
У деяких випадках є правові та регуляторні положення, покликані забезпечити можливість підтримання діяльності аптеки протягом певного періоду часу за виняткових обставин (таких як смерть власника), щоб спадкоємці могли її продати. Такі норми діють у Франції: “Після смерті фармацевта, чоловік(дружина) або спадкоємці можуть підтримувати роботу аптеки максимум два роки під керівництвом управителя фармацевта, що діє з дозволу начальника регіонального управління охорони здоров’я”. Аналогічні норми діють у Німеччині: після смерті власника спадкоємці можуть запросити фармацевта для управління аптекою на період максимум 12 місяців. Крім того, для забезпечення безперервної діяльності, якщо один із дітей молодший за 23 роки і вивчає фармацію, то аптека може працювати під управлінням зовнішнього фахівця, поки спадкоємець не стане фармацевтом.
Приватні та державні аптеки
У низці країн власником деяких позалікарняних аптек (прямо або опосередковано) виступає держава або місцеві органи влади (муніципалітети). В окремих колишніх югославських республіках значна кількість позалікарняних аптек, як і раніше, перебуває у власності та під управлінням держави. У Хорватії державні аптеки становлять приблизно 20% від загальної їх кількості. У Словенії вони називаються “громадськими аптеками” і працюють під управлінням організації, яка перебуває у власності одного або декількох муніципалітетів. Аналогічні нормативні положення та організації є в Сербії.
В Італії муніципалітети володіють кількома позалікарняними аптеками, які називаються farmacie comunali. Спочатку вони були створені муніципалітетом для обслуговування районів без належного доступу до послуг фармацевтів; більша їх частина розташована в центрі північної частини країни. У середньому, вони становлять приблизно 20% від загальної кількості аптек, однак у Кремоні, наприклад, 14 із 20 позалікарняних аптек перебувають у власності міста. Останнім часом ці муніципальні аптеки були продані мережам (як у Мілані), які придбали 80% їхніх акцій терміном на 99 років. У цій ситуації виникає ризик (для таких міст, як Кремона) формування монополії на користь покупця, такого як аптечна мережа.
У Швеції всі аптеки перебували у власності держави та належали державній компанії Apoteket AB до 2009 року, коли уряд прийняв рішення про лібералізацію сектору під час процесу, що отримав назву “ре-регуляції”. Як наслідок приблизно дві третини всіх аптек нині належать приватним компаніям через кілька мереж. Власником решти залишається уряд країни в особі Apoteket AB.
У деяких країнах аптеки належать кооперативам; вони можуть становити значну частку ринку, як у Бельгії, де вона сягає 20%.
У Франції через історичні причини існують винятки з норм про обмеження права власності на позалікарняні аптеки:
- 37 позалікарняних аптек належать Фонду медичного страхування шахтарів (pharmacie minière);
- 51 перебуває у власності товариств взаємного страхування (pharmacie mutualiste).
Ці аптеки виникли щонайменше 40 років тому і можуть відпускати лікарські засоби тільки особам, застрахованим компанією-власником.
У Фінляндії кожному з двох університетів – Гельсінському і Східній Фінляндії – дозволено володіти однією аптекою, причому аптека Гельсінського університету може мати до 16 філій.
Використано фото Shutterstock/FOTODOM UKRAINE
Читайте також: Аптечні ліцензії в країнах Європейського регіону ВООЗ Фармацевтична освіта Планування аптечної мережі Підтримка сільських аптек: досвід країн європейського регіону ВООЗ
