Буша – місце, де живуть чари

Давно-давно, в минулі часи сходилися сюди відуни і відунки, створювали тут чари і несли потім їх із собою – по селах і хуторах, по містах і далеких землях. Але творилися-народжувалися чари тут, у цьому місці. І великий птах із сивим крилом у старовинному скельному храмі беріг чари. Дехто каже, що то півень. Але, може, й не було у того птаха імені, як немає імені у цих скель древніх…

Втім, це поетичний заспів. Хоча про місця сили чули, мабуть, усі. Про ці дивні, таємничі місця планети, де з’єднуються енергетичні лінії, якими приходить у наш світ сила Землі і Неба. Саме їх ми намагаємося знайти в наших мандрівках по «Спіралі Сили», саме їхню силу прагнемо пізнати. Але якщо говорити про Бушу, то тут і шукати нічого не треба, бо все це місце – то суцільне місце сили. Втім, навіть якщо не вірите в «оце от все», то вам варто поїхати до Буші з іншої причини, адже тут знаходиться унікальна для Європи культурно-сакральна пам’ятка, відома як Бушанський рельєф.

Основний магніт

Це основний «магніт» Буші і найголовніша її загадка. Відкриття зробив київський професор Володимир Антонович ще в 1883 році. Тоді ж він уперше описав пам’ятку: плоска скеля, на ній зображена людина на колінах, що ймовірно молиться біля дерева, на гілці дерева сидить півень, поруч – олень, у руках людина тримає чашу. Над деревом – зображення прямокутника. Описав, але пояснити не зміг. І сучасні історики теж можуть тільки робити припущення, оскільки подібного феномену в Європі більше немає.

Історичні джерела датують Бушанський рельєф першими століттями нашої ери, але скелю не прозондуєш радіовуглецевим методом, тож датування умовне. Щоправда, дерево, олень, півень – ці образи мали особливе значення у віруваннях та культах усіх індоєвропейських народів. А ще я побачила дивний зв’язок Бушанського рельєфу з рельєфним зображенням у скельному святилищі Хатусси – древньої столиці Хеттського царства, коли з групою мандрувала влітку минулого року по Каппадокії (центральна частина Туреччини).

Хетти – загадковий і древній народ, який згадується в давньоєгипетських джерелах і біблійних історіях. Вони володіли таємницею виплавки заліза і мистецтвом бойових колісниць. Хетти поклонялися своїм верховним богам – богу Неба й богині Сонця – серед скель і прикрасили ті скелі зображеннями, дуже схожими на Бушанський рельєф.
Співпадіння? Чи таємничий перегук культурних традицій і світогляду? До речі, одна з версій походження хеттів говорить, що прибули вони в Малу Азію з Балкан на возах, запряжених биками чи волами. То, може, коли Хеттська держава впала під натиском завойовників, хтось з останніх хеттів повернувся на свою історичну батьківщину? А дехто пішов трохи північніше? Але це вже майже фантастична гіпотеза, ми ж наразі повернемся до Буші…

фото автора

Точка, де зустрічаються світи

Останніми роками Буша стала справжньою Меккою для езотериків і магів-віщунів усіх форматів і розмірів, та й звичайних туристів не бракує. Тож у певні дні, наприклад у час сонцестоянь або рівнодень, а також улітку бронювати місця в зелених садибах Буші треба дуже й дуже заздалегідь. Особисто я рекомендую родину Олександра і Надії Пірняків, справжніх хранителів цього місця. Власне, саме вони й приклали енергію і силу до того, що 20 років тому був створений Державний історико-культурний заповідник «Буша», і з того часу опікуються ним, як власним дітищем. А комусь до смаку прийдеться арт-маєток, облаштований у старовинній хаті, з чудесною господинею-мисткинею Світланою.

Проект «Спіраль Сили»
Мандрівний проект «Спіраль Сили» – це авторські мандрівки, які поєднують історію, природу і сакральні елементи цивілізацій і культур, подорожі для індивідуальних мандрівників та невеликих груп, під час яких можна зануритися в культури та традиції, отримати глибші знання про самих себе та навчитися створювати власну історію і міняти світ довкола себе, вивчаючи великий світ, у якому ми живемо. Девіз проекту: «Пізнаємо себе, пізнаючи Україну, змінюємо себе, пізнаючи світ».

І хоча Буша – це надзвичайно енергетичне місце, точка, де, ймовірно, зустрічаються два світи, все-таки я категорично проти того, щоб проводити якісь ритуали в місцях сили, не знаючи, для чого ті місця служили свого часу. Я за те, щоб до них торкатися з усією повагою і ніжністю, аби у цьому процесі краще зрозуміти і відчути себе і влас-
ний зв’язок зі Всесвітом.

Втім, Буша – це не тільки дивовижний скельний храм з таємничим рельєфом. Це ще й залишки фортеці, оборона якої стала однією з драматичних сторінок української історії. Події часів війни Богдана Хмельницького відображені у повісті українського письменника Михайла Старицького «Облога Буші». Тоді місто практично перестало існувати, і Бушанський замок вже ніколи не відновився, вціліла лише одна вежа. З нею пов’язана легенда про Мар’яну Зависну, чия могила знаходиться на території фортеці. Дружина Бушанського сотника, після його загибелі вона взяла на себе керівництво обороною фортеці, а зрозумівши, що цитадель не встоїть, жінка увійшла в пороховий погріб зі смолоскипом і зробила вибух, забравши з собою життя величезної кількості ворогів.

Парк скульптур та арт-хутір

Щороку в Буші відбувається пленер «Подільський оберіг», і скульптори потім залишають свої твори в заповіднику. Так за три десятиліття в селі з’явилося понад 200 монументів – це найбільший парк скульптур в Україні і один з наймасштабніших в Європі.

А неподалік від залишків фортеці зберігся старовинний цвинтар, названий в селі «козацьким», хрести на якому відзначають поховання з XVII до XIX століття. Один з хрестів – незвичайний, схожий на якийсь дивовижний ключ до таємниць Землі.

Їдучи до Буші, не забудьте завернути до Букатинки, невеликого села, сила якого – в людях, які там живуть. Подружжя Олекса та Людмила Альошкіни свій безіменний хутір біля Букатинки за три десятки років перетворили на дивовижну оазу спокою і творчості, на унікальний персональний простір, у якому кожний, хто потрапить туди, може знайти себе справжнього – на якусь годину, а можливо, і на все життя. Ці двоє людей відмовилися свого часу ваяти погруддя вождів та видатних людей, бо найбільше у житті цінували творчу свободу і право митця вільно виражати свою сутність. Виховуючи п’ятеро дітей, які теж реалізувалися як митці, Людмила з Олексою витворили той власний космос, яким і в якому живуть самі і захоплюють інших.

Тут можна подивитися розмальовані хати, в кожній з яких влаштовано своєрідний музей – там музичні інструменти, змайстровані самим Альошкіним, тут предмети побуту, зібрані по занедбаних хатах. Далі можна спробувати на ходу виліпити зозульку-окарину і тут же на ній заграти, відчути себе першопрохідцем у печері, політати на гойдалці.

«Будьте як діти», – сказав якось один мудрий чоловік, якого потім зробили Богом. Олекса Альошкін уміє перетворити на дитину кожного, хто потрапляє у його світ, створений ним для себе і про себе, але в який радісно зануритися кожному…

Ключі до сутності буття

Мандрівка в Бушу і її околиці – це завжди як подорож в інший світ, той, куди герой іде, проводить там кілька днів у радощах і добрій гостині, без турбот і хвилювань. Повертаючись з тих країв, завжди доводиться «вбудовувати» себе назад у реальність. Але це місце – справді один з вінців творіння земного.

«Друже, це моя Буша», – такими словами зустрічає своїх гостей пані Надія Пірняк. Тут можна черпати чари природи і чари землі пригорщами. Тут сила розлита в травах і камінні. І кожен зможе взяти її частку. Якщо почує. Якщо зможе стати своїм для цього місця. Тут зберігається один з ключів до сутності буття. Ви не вірите? Тоді приїжджайте сюди, в місце, де народжуються чари. Місце, де вони живуть…

Прокрутить вверх