Короткий вердикт сучасної науки:
Однозначних доказів того, що Альберт Ейнштейн страждав на аутизм чи синдром Аспергера, не існує. Більшість сучасних неврологів, психіатрів та біографів вважають цей діагноз міфом. Попри дивацтва характеру та затримку мовлення в ранньому дитинстві, фізик мав розвинений емоційний інтелект, харизму, яскраве почуття гумору і легко налагоджував глибокі соціальні зв’язки, що суперечить класичному розладу аутистичного спектра (РАС).
Незвичайне дитинство Альберта Ейнштейна: ознаки аутизму?
Затримка розвитку та дивна поведінка
Якщо дитина довго не розмовляє, педіатри та логопеди втішають її батьків класичним прикладом: «Альберт Ейнштейн мовчав до семи років».
Деякі джерела, щоправда, називають цифру п’ять. Але факт залишається фактом: у дитинстві майбутній лауреат Нобелівської премії явно відставав у розвитку від однолітків.
Він уперше пішов і заговорив тоді, коли його однолітки вже давно бігали та декламували вірші.
До семи років Ейнштейн міг одержимо повторювати за співрозмовником те саме речення — ця та інші дивацтва підштовхували рідних до думки: а чи все в Альберта гаразд із головою?
Час від часу на замкнену й відлюдькувату дитину накочували напади люті.
У такі миті його обличчя жовтіло, кінчик носа білів, і він уже погано контролював свої дії.
Одного разу в такому стані він пробив голову калаталкою своїй сестрі, а іншого разу — жбурнув стільцем у вчительку…
Через роки, вже в нашому столітті, американські дослідники заочно поставили йому діагноз «синдром Аспергера» — це одна з форм аутизму, яку характеризують труднощі в комунікації, надзвичайна одержимість ідеями та складнощі під час навчання.
Не аутизм, а «Синдром Ейнштейна»?
У сучасній педіатрії та психології навіть з’явився офіційний термін — «Синдром Ейнштейна» (The Einstein Syndrome). Його ввів американський дослідник Томас Соуелл для опису феномену, коли винятково обдаровані діти починають розмовляти значно пізніше за однолітків.
Лікарі наголошують: пізнє мовлення далеко не завжди свідчить про затримку розумового розвитку чи розлад аутистичного спектра. У випадку з геніями мозок у перші роки життя може спрямовувати всі ресурси на розвиток аналітичного, просторового мислення та музичних здібностей, тимчасово «відкладаючи» мовленнєві навички. За спогадами рідних, маленький Альберт просто не бачив сенсу в порожніх балачках і перед тим, як вимовити фразу вголос, тихо репетирував її про себе.
Суворий вплив матері та знайомство з наукою
Коли Альберту було шість років, його мати, владна та сувора Пауліна, віддала сина навчатися гри на скрипці.
Нудні та одноманітні уроки музики не тішили хлопчика, але мати наполягла на своєму.
У майбутньому Ейнштейн не раз відводив душу зі смичком у руці та скрипкою біля підборіддя, він навіть виступав у квінтеті музикантів-аматорів разом із математиком, поліцейським, юристом і палітурником.
Але в дитинстві навчався гри з-під палиці. Дослідники вважають, що саме мати, пригнічуючи та нав’язуючи юному Ейнштейну власну волю, посіяла в його душі зерна ворожого ставлення до жіночої статі.
Боротьба та тріумфи Ейнштейна
Проблеми зі здоров’ям і труднощі на початку кар’єри
Одного разу Герман показав синові компас. Саме з цього епізоду, за спогадами самого Ейнштейна, почалося його захоплення механізмами та наукою.
Однак у гімназії юний Альберт не міг похвалитися добрими оцінками. З математики в нього була «двійка», і більшість учителів вважали, що нічого путнього з цього повільного тугодума не вийде.
До вищого навчального закладу, Політехнікуму в Цюриху, він вступив лише з другої спроби.
До армії Ейнштейна не взяли через плоскостопість і варикозне розширення вен, а після закінчення вишу в нього здала печінка.
Її послабили перенесений гепатит і напівголодне існування, яке тягнув молодий фахівець після завершення навчання, — усі спроби влаштуватися на роботу зазнавали фіаско. Траплялося, Альберт Ейнштейн не їв по кілька днів поспіль.
Після низки стресів і невдач у нього відкрилася виразка шлунка. На щастя, у 1902 році йому допомогли влаштуватися до федерального Бюро патентування винаходів у Швейцарії. А через рік, у 24, він одружився із сербкою Мілевою Марич.
Шлюб із Мілевою Марич
Мілева була єдиною дівчиною на його курсі, вона накульгувала через перенесений у юності туберкульоз кісток і не вирізнялася красою, натомість мала тонкий аналітичний розум і нестандартне мислення.
Батьки нареченого та нареченої були проти цього шлюбу. Ейнштейну казали: «Навіщо вона тобі? Вона ж кульгава!» Але він відповідав запитанням на запитання: «А ви чули, який у неї голос?!»
Ще до весілля в них народилася донька, проте однією з умов укладення шлюбу Ейнштейн висунув відмову від дитини, і Мілева Марич віддала дівчинку чужим людям.
Узагалі, перед тим як оформити стосунки, Альберт Ейнштейн підписав зі своєю майбутньою дружиною щось схоже на пакт про незалежність, у якому вона зобов’язувалася виконувати всю хатню роботу, прати й куховарити для чоловіка та йти геть, коли він забажає побути на самоті.
Утім, Мілева була для Ейнштейна не лише господинею в домі та матір’ю його двох синів. Усі перші праці з теоретичної фізики виходили під двома іменами: його та дружини, але на певному етапі її ім’я зникло.
Полеміка навколо теорії відносності
Потенційна роль дружини Ейнштейна
Існує версія про те, що теорію відносності створила саме Мілева Марич, а чоловік привласнив собі її авторство. Про це неодноразово заявляв їхній старший син — той, який лікувався у психіатричній лікарні.
Прихильники теорії про псевдогеніальність Альберта Ейнштейна вважають, що він володів посереднім інтелектом, а ідей та новацій набрався за роки роботи в патентному бюро. Сам Ейнштейн повторював, що єдиний талант, який він має, — це допитливість.
І ще, мабуть, уміння організувати науку. Його так і називали — підприємцем у науці.
Утім, навіть якщо теорія відносності належить не йому, він перший, хто узагальнив і впорядкував усі напрацювання, створені на той час, та видав їх під власним ім’ям, що, зрештою, також чимала праця.
Нобелівська премія за фотоелектричний ефект, а не за теорію відносності
Цікавий історичний факт: Нобелівську премію Альберт Ейнштейн отримав зовсім не за свою знамениту теорію відносності, а за пояснення законів фотоелектричного ефекту. Це сталося в 1921 році (хоча саму роботу він опублікував у свій «золотий» 1905 рік).
Чому ж Нобелівський комітет оминув увагою теорію відносності? Зовсім не через сумніви в авторстві: на початку 1920-х років ця теорія здавалася академікам надто радикальною, складною та позбавленою достатньої кількості прямих експериментальних доказів. Щоб вийти з глухого кута і нагородити найвизначнішого фізика епохи, комітет обрав більш прикладне та зрозуміле відкриття — фотоефект.
Грошовий еквівалент нагороди — близько 32 тисяч доларів — Ейнштейн дійсно повністю передав Мілеві Марич. Однак це було не визнанням її авторства, а заздалегідь обумовленим пунктом їхньої угоди про розлучення 1919 року: Альберт пообіцяв віддати колишній дружині кошти майбутньої Нобелівської премії для фінансового забезпечення синів в обмін на згоду на розлучення.
Особистість та образ Ейнштейна: розлад аутистичного спектра?
Стереотип «божевільного вченого»
Журнал «Таймс» назвав Ейнштейна «здійсненою мрією мультиплікатора».
Дійсно, зовнішній вигляд Альберта в поважному віці, коли він зазвичай з’являвся в простому светрі з розпатланим волоссям, цілком відповідав образу божевільних учених і «забудькуватих професорів» у попкультурі.
Крім того, в ній активно експлуатується мотив непрактичності великого фізика, що переноситься на збірний образ його колег.
Утім, це лише стереотипи.
Останні дні Ейнштейна
Відмова від операції для подовження життя
Після обіду 16 квітня 1955 року Ейнштейн відпочивав у своїй кімнаті, коли його секретар почула, як він спершу поспішив до ванної, а потім упав там на підлогу.
За кілька днів до того помічниця Ейнштейна помітила в нього на обличчі гримасу болю і запитала: «Чи все гаразд?» — «Усе — гаразд, — відповів він. — Але я — ні».
Вже в лікарні, оцінивши ситуацію, лікарі наполегливо пропонували прооперувати вченого.
Причина смерті: розрив аневризми черевної аорти
За допомогою новітніх хірургічних методів можна було б спробувати відновити розірвану судину. Залишалося заручитися згодою пацієнта.
Ейнштейна мучив біль, але від операції він навідріз відмовився: «Я не вірю в штучне подовження життя».
Наступного дня, 18 квітня, він помер.
«Причиною став розрив аневризми черевної аорти, — сказав його лікуючий лікар Томас Бакі. — І Ейнштейн мав рацію: розтин засвідчив, що хірургічне втручання не дало б результату. Місце розриву розташовувалося занадто близько до розгалужень ниркової артерії».
📚 Наукові джерела та література:
- Sowell, Thomas. The Einstein Syndrome: Bright Children Who Talk Late. Basic Books, 2001. (Фундаментальне дослідження затримки мовлення в обдарованих дітей без ознак аутизму).
- Baron-Cohen, S., & Wheelwright, S. Asperger syndrome and high achievement. Journal of the Royal Society of Medicine, 2003. (Кембриджський аналіз гіпотези про ретроспективні діагнози історичних постатей).
- Isaacson, Walter. Einstein: His Life and Universe. Simon & Schuster, 2007. (Офіційна біографія на основі особистих листів, що підтверджує розвинені соціальні навички вченого).
- American Psychiatric Association (APA). Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders (DSM-5-TR). (Критерії діагностики розладів аутистичного спектра).
Про автора
