На хронічні захворювання страждає значна частина дорослого населення, причому близько 50 % мають як мінімум одну таку недугу, а 25 % – дві і більше, тому необхідність в ефективних довгострокових рішеннях стає все очевиднішою. Пацієнти часто опиняються у пастці медикаментозного лікування, яке лише знімає симптоми без будь-яких перспектив на одужання. На лікування хронічних захворювань у розвинених країнах припадає 85 % усіх витрат на охорону здоров’я.
У світлі цих проблем багато фахівців звертаються до функціональної медицини як до потенційного рішення. Вона стала альтернативним підходом до охорони здоров’я, що набуває дедалі більшої популярності серед лікарів та фармацевтів по всьому світу.
Що таке функціональна медицина
Американський Інститут функціональної медицини (IFM) визначає цю практику як «індивідуалізований, орієнтований на пацієнта підхід, який ґрунтується на доказах і дає змогу пацієнтам та лікарям працювати разом, щоб усунути основні причини захворювань та сприяти оптимальному стану здоров’я».
У функціональній медицині лікарі виходять із того, що хвороба кожного пацієнта – це результат унікального поєднання впливу довкілля, способу життя, генетичних та психологічних чинників.
Зміст
- Функціональна медицина: принципи, практика та критика
- Витоки
- Ключові принципи
- Діагностика: розкриття корінних причин хвороб
- Сім біологічних систем
- Стратегії лікування
- Критика
- Доказова база
- Функціональна та холістична медицина: загальні принципи, різні підходи
- Функціональна медицина порівняно з традиційною китайською
- Освіта та сертифікація для лікарів та медсестер
Витоки
Функціональна медицина – це відносно нова парадигма у охороні здоров’я, яка з’явилася на початку 90-х років. Її піонером став Джеффрі Бланд, доктор філософії, біохімік-дієтолог, який заснував у 1991 році Інститут функціональної медицини (IFM). Він усвідомив необхідність нового підходу до лікування хронічних захворювань, спрямованого на виявлення та усунення причин хвороби, а не тільки симптомів.
На розвиток функціональної медицини вплинули кілька ключових факторів та тенденцій у охороні здоров’я:
Зростання хронічних захворювань. У міру поширення ожиріння, діабету та аутоімунних розладів стало зрозумілим, що традиційна система охорони здоров’я, орієнтована насамперед на невідкладну допомогу та усунення симптомів, не може вирішити ці складні проблеми зі здоров’ям.
Досягнення біології. Встановлення взаємозв’язків між біологічними системами та навколишнім середовищем, що впливають на збереження здоров’я та появу хвороб, заклало наукові підвалини для цілісного та персоналізованого підходу функціональної медицини.
Розвиток інтегративної медицини. Зростання популярності методів альтернативної медицини в 80-90-х роках минулого століття, таких як акупунктура, траволікування та терапія «розум-тіло», сприяло розвитку інтегративної та орієнтованої на пацієнта моделі лікування.
Персоналізована медицина. Поява геноміки на початку 2000-х років відкрила шлях до більш індивідуалізованого підходу до терапії, що відповідало філософії функціональної медицини, яка передбачає розробку планів лікування з урахуванням унікальних потреб та біохімії кожного пацієнта.
IFM відіграв вирішальну роль у формалізації принципів та практик функціональної медицини, забезпеченні програм навчання та сертифікації для фахівців охорони здоров’я, а також у просуванні досліджень у цій галузі.
У 1993 році цей інститут провів перший курс навчання «Застосування функціональної медицини в клінічній практиці» (AFMCP), який відтоді став наріжним каменем освіти у цій сфері.
У 2014 році Клівлендська клініка стала першим академічним медичним центром, в якому було створено Центр функціональної медицини, який очолює доктор Марк Хайман. Цей крок допоміг легалізувати функціональну медицину та ввести її в основне русло охорони здоров’я.
За останні три десятиліття визнання та схвалення функціональної медицини у медичній спільноті неухильно зростали. Сьогодні її практикує дедалі більше лікарів, медсестер, дієтологів та інших фахівців охорони здоров’я по всьому світу. Хоча деякі досі вважають її альтернативним підходом, принципи функціональної медицини – такі як усунення причин захворювання, лікування людини в цілому, а також акцент на харчуванні та способі життя – дедалі частіше інтегруються в традиційну медичну практику.
Ключові принципи
У основі функціональної медицини лежить набір принципів, викладених IFM.
У них підкреслюється цілісний персоналізований підхід до пацієнта, спрямований на усунення причин захворювань і забезпечення оптимального самопочуття.
Індивідуальний, орієнтований на пацієнта догляд: Наріжний камінь функціональної медицини
Лікарі функціональної медицини наголошують, що кожна людина унікальна і має свій набір генетичних, екологічних та життєвих факторів, що впливають на її здоров’я. Використовуючи комплексний підхід до оцінювання стану пацієнта, вони прагнуть розробити індивідуальні плани лікування, які враховують специфічні потреби та обставини кожної людини.
Виявлення та лікування корінних причин захворювань
Ще одним ключовим принципом є фокус на усунення причин захворювання, а не їхніх ознак. При традиційному підході до медицини пацієнт описує лікарю свої симптоми, той кивком голови підтверджує скаргу і швидко виписує ліки, тим самим знімаючи лише нагальне питання, а не обговорюючи проблему у пошуках реального її розв’язання.
Практики функціональної медицини, навпаки, прагнуть виявити основні дисбаланси чи дисфункції, що спричиняють розвиток хронічних захворювань. Цей підхід передбачає глибоке вивчення історії пацієнта, його способу життя та впливу довкілля, а також проведення сучасних діагностичних тестів для виявлення прихованих порушень.
Сприяння оптимальному самопочуттю: Кінцева мета функціональної медицини
Кінцевою метою функціональної медицини є гарне самопочуття, а не просто відсутність хвороб. Цей принцип підкреслює, що справжнє здоров’я – це нормальна життєдіяльність у фізичному, розумовому та емоційному плані.
Роль чинників способу життя і навколишнього середовища у функціональній медицині
Розглядаючи численні фактори, що впливають на здоров’я, функціональна медицина прагне дати пацієнтам можливість взяти під контроль своє самопочуття та досягти вищої якості життя. У ній підкреслюється важливість впливу способу життя та зовнішніх факторів на розвиток хвороб. У зміцненні чи порушенні здоров’я велике значення мають харчування, фізичні вправи, керування стресом, сон і вплив довкілля.
Європейське товариство інтегративної медицини (ESIM) та Академія інтегративного здоров’я та медицини (AIHM) прийняли ці принципи, а також холістичний та інтегративний підходи до охорони здоров’я, які поєднують у собі найкраще з традиційної та альтернативної медицини.
Діагностика: розкриття корінних причин хвороб
Діагностика функціональної медицини суттєво відрізняється від звичайної. Традиційна медицина часто зосереджується на симптоматичному лікуванні, а лікарі функціональної приділяють значний час та ресурси пошуку першопричин захворювання.
Для цього проводиться комплексне обстеження пацієнта з детальним вивченням історії хвороби, факторів способу життя та впливу навколишнього середовища.
Обмеження традиційної медицини в лікуванні хронічних захворювань
Лікарі у звичайних лікарнях і клініках не мають ні часу, ні фінансових стимулів, щоб довго займатися кожним пацієнтом. Набагато швидше виписати пігулку для полегшення симптомів. А ось із першопричиною проблеми часто не борються.
Інтерв’ю з пацієнтом функціональної медицини: Детальна історія хвороби
Першим кроком у діагностичному процесі функціональної медицини є збір подробиць історії хвороби. Лікарі приділяють багато часу опитуванню пацієнта, ставлячи запитання про його спадковість, перенесені раніше захворювання і наявні симптоми.
Вони також розпитують пацієнта про його харчування, фізичні навантаження, рівень стресу, режим сну і вплив токсинів навколишнього середовища. Ця інформація допомагає виявити потенційні тригери та медіатори хвороби.
Розширене діагностичне тестування у функціональній медицині
На додаток до опитування пацієнта лікарі функціональної медицини можуть використовувати розширене діагностичне тестування для виявлення дисбалансів або дисфункцій в організмі. Це можуть бути аналізи на дефіцит поживних речовин, гормональний дисбаланс, генетичні відхилення та маркери запалення.
Використовуючи такі спеціалізовані дані, лікарі можуть отримати повніше уявлення про унікальний фізіологічний профіль пацієнта
Складання індивідуальної матриці пацієнта у функціональній медицині
Після діагностики лікар функціональної медицини розробляє для пацієнта індивідуальну матрицю.
Вона служить візуальним відображенням складного взаємозв’язку між різними факторами здоров’я, включно з генетичною схильністю, способом життя та впливом довкілля. Аналізуючи цю матрицю, лікар виявляє ключові дисбаланси або дисфункції, які можуть зумовити захворювання.
Переваги комплексного діагностичного підходу функціональної медицини
Хоча проведення такої комплексної діагностики потребує багато часу, це дає змогу знайти унікальні проблеми зі здоров’ям пацієнта. Озброївшись цими знаннями, лікар може скласти індивідуальний план лікування, спрямований на усунення причин захворювання, а не просто на лікування симптомів.
Критика діагностики у функціональній медицині
Критики стверджують, що діагностичному підходу функціональної медицини не вистачає стандартизації та доказової бази медицини офіційної. Вони вказують на відсутність чітких визначень для таких термінів, як «попередники», «тригери» та «медіатори», а також на відсутність стандартних протоколів для створення матриць пацієнтів.
Проте прихильники функціональної медицини, зокрема доктор Марк Хайман, упевнені, що такий індивідуальний підхід необхідний для ефективного встановлення складної, багатофакторної природи хронічних захворювань.
Сім біологічних систем
У функціональній медицині людський організм розглядається як взаємозалежна система, дисфункція в одній частині якої може мати далекосяжні наслідки для здоров’я в цілому.
Щоб допомогти лікарям орієнтуватися в ній, визначено сім ключових біологічних систем, «клінічний дисбаланс» у яких, як вважається, є основою багатьох хронічних захворювань.
Асиміляція
Перша з цих систем – асиміляція, тобто здатність організму поглинати та використовувати поживні речовини з їжі. До цієї системи належать мікробіом кишечника, а також дихальні шляхи і пов’язана з ними мікробіота. Дисбаланс у асиміляції може призвести до широкого спектра проблем зі здоров’ям, включно з порушеннями травлення, дефіцитом поживних речовин та хронічним запаленням.
Захист та відновлення
Друга система – це імунітет організму, зокрема запальні реакції та здатність протистояти інфекціям. Дисфункція в ній може проявлятися у вигляді аутоімунних розладів, хронічних інфекцій та тривалого періоду загоєння.
Регулювання енергії
Третя система – енергетичне регулювання, тобто здатність організму виробляти та використовувати енергію на клітинному рівні. Це функція мітохондрій, регулювання рівня цукру в крові та інших енергетичних субстратів. Енергетичний дисбаланс може зумовити розвиток таких станів, як синдром хронічної втоми, інсулінорезистентність та ожиріння.
Біотрансформація та елімінація
Четверта система має відношення до здатності організму переробляти та виводити токсини та продукти життєдіяльності. Це печінка, нирки та інші органи, що беруть участь у процесах детоксикації. Дисфункція цієї системи спричиняє накопичення токсинів в організмі, що може призвести до широкого спектра проблем зі здоров’ям.
Транспорт
П’ята – серцево-судинна та лімфатична системи, які відповідають за доставку поживних речовин та кисню до клітин і видалення відпрацьованих метаболітів. Дисбаланс у цій системі сприяє розвитку хвороб серця, гіпертонії та лімфедеми.
Комунікація
Шоста система поєднує ендокринну систему, а також нейротрансмітери та інші сигнальні молекули, які допомагають клітинам і органам взаємодіяти один з одним. Порушення в ній може призвести до гормонального дисбалансу, розладів настрою та неврологічних захворювань.
Структурна цілісність
Нарешті, сьома система належить до фізичних структур тіла, включно з кістками, м’язами та сполучною тканиною. Її дисбаланс проявляється у вигляді хронічного болю, остеопорозу та інших захворювань опорно-рухового апарату.
Взаємозв’язок семи біологічних систем
Згідно з функціональною медициною, ці сім біологічних систем взаємопов’язані та взаємозалежні, причому дисбаланс в одній із них часто призводить до дисфункції в інших. Наприклад, хронічне запалення (система захисту та відновлення) може зумовити розвиток інсулінорезистентності (система регуляції енергії), яка, своєю чергою, веде до ожиріння та серцево-судинних захворювань (транспортна система).
| Біологічна система | Ключові компоненти | Проблеми зі здоров’ям |
| Асиміляція | • Мікробіом кишечника
• Дихальні шляхи та мікробіота • Засвоєння поживних речовин |
• Порушення травлення
• Дефіцит поживних речовин • Хронічне запалення |
| Захист та відновлення | • Імунна система
• Запальні реакції • Інфекційний захист |
• Аутоімунні розлади
• Хронічні інфекції • Тривалий час загоєння |
| Регулювання енергії | • Функція мітохондрій
• Регулювання рівня цукру в крові • Керування енергетичними субстратами |
• Синдром хронічної втоми
• Інсулінорезистентність • Ожиріння |
| Біотрансформація та елімінація | • Печінка
• Нирки • Процеси детоксикації |
• Накопичення токсинів
• Системні проблеми зі здоров’ям |
| Транспорт | • Серцево-судинна система
• Лімфатична система • Доставка поживних речовин та кисню |
• Хвороби серця
• Гіпертонія • Лімфедема |
| Комунікації | • Ендокринна система
• Нейротрансмітери • Сигнальні молекули |
• Гормональний дисбаланс
• Розлади настрою • Неврологічні захворювання |
| Структурна цілісність | • Кістки
• М’язи • Сполучна тканина |
• Хронічний біль
• Остеопороз • Порушення опорно-рухового апарату |
Оцінюючи пацієнтів через призму цих семи біологічних систем, лікарі функціональної медицини прагнуть виявити першопричини проблем зі здоров’ям і розробити цільові індивідуальні плани лікування. Проте критики стверджують, що концепцію «клінічного дисбалансу» погано визначено і немає переконливої доказової бази. Вони також вказують на те, що багато станів, що приписуються цим дисбалансам, наприклад втома надниркових залоз та синдром негерметичного кишечника, не визнаються офіційною медициною.
Стратегії лікування
Після того як лікар провів комплексну діагностику та виявив основні причини проблем зі здоров’ям пацієнта, наступним кроком буде розробка індивідуального плану лікування. На відміну від традиційної медицини, яка часто покладається на фармацевтичні втручання, у функціональній медицині, як правило, наголошують на модифікації способу життя, дієтотерапії та інших неінвазивних методах.
Лікування ґрунтується на концепції відновлення функцій організму. Замість того, щоб просто знімати симптоми, лікарі прагнуть усунути глибинні дисбаланси, які сприяють розвитку хвороби. Цей підхід спирається на віру в те, що організм має вроджену здатність до самозцілення, якщо йому надають правильну підтримку та ресурси.
Однією із ключових стратегій лікування у функціональній медицині є зміна харчування. Лікарі часто рекомендують конкретні дієти залежно від потреб та цілей пацієнта. Наприклад, елімінаційна дієта може використовуватися при харчовій чутливості або непереносимості, які сприяють розвитку хронічного запалення, а низькоглікемічна дієта може бути рекомендована пацієнтам з інсулінорезистентністю або діабетом II типу. Інші часті рекомендації – це збільшення споживання натуральних продуктів із високим вмістом поживних речовин, скорочення в раціоні промислово оброблених та рафінованих продуктів, а також акцент на здорові жири та білки.
На додаток до зміни харчування лікарі функціональної медицини можуть рекомендувати приймати дієтичні добавки для усунення конкретних порушень. Це можуть бути вітаміни, мікроелементи, незамінні жирні кислоти та трав’яні препарати. Попередні аналізи на вміст в організмі таких речовин допомагають визначити потреби в них та дати рекомендації щодо прийому тих чи інших добавок.
Зміни у способі життя – ще один ключовий компонент функціональної медицини. Лікарі порекомендують пацієнтові налагодити режим роботи, дотримуватися правил гігієни сну, опанувати методи боротьби зі стресом, виконувати певні фізичні вправи, щоб підтримати загальне здоров’я. Наприклад, пацієнтам, які страждають через хронічний стрес, радять включити до свого розпорядку дня медитацію чи вправи на глибоке дихання.
Інші поширені методи функціональної медицини – це траволікування, акупунктура, мануальна терапія та масаж. Ці підходи часто використовуються у поєднанні з дієтою та зміною способу життя, щоб підтримати природні процеси відновлення організму та сприяти збалансованій роботі всіх його систем.
Важливо зауважити, що плани лікування у функціональній медицині не універсальні, їх розробляють з урахуванням індивідуальних цілей, уподобань та життєвих обставин кожного пацієнта. Для цього лікарі тісно співпрацюють із пацієнтами. Такий спільний підхід ґрунтується на переконанні, що пацієнти є активними учасниками процесу лікування, а відносини між лікарем та пацієнтом – це партнерство, а не ієрархія «згори донизу».
| Стратегія лікування | Опис | Приклади | Потенційні переваги |
| Зміна харчування | • Індивідуальні дієтичні рекомендації
• Акцент на натуральні продукти, багаті на поживні речовини • Скорочення кількості оброблених продуктів • Акцент на здорові жири та білки |
• Елімінаційна дієта при непереносимості продуктів харчування
• Низькоглікемічна дієта при інсулінорезистентності • Протизапальна дієта |
• Зменшує запалення
• Покращує здоров’я кишечника • Підтримує контроль ваги • Нормалізує баланс цукру в крові |
| Харчові добавки | • Цільові добавки для усунення конкретних недоліків або дисбалансу
• Використання аналізів для визначення потреб у біологічно активних речовинах |
• Вітаміни
• Мінерали • Незамінні жирні кислоти • Трав’яні препарати |
• Коригує дефіцит тих чи інших речовин
• Підтримує клітинні функції • Посилює процеси детоксикації • Модулює імунну відповідь |
| Зміни у способі життя | • Нормалізація сну
• Боротьба зі стресом • Фізичні вправи • Інші щоденні практики для підтримки загального здоров’я |
• Медитація на уважність
• Вправи на глибоке дихання • Правила гігієни сну • Регулярний режим дня • Йога та тай-чі |
• Зменшує стрес та тривожність
• Покращує якість сну • Підвищує енергію та життєвий тонус • Поліпшує ясність розуму та концентрацію уваги |
| Інші методи лікування | • Трав’яні збори
• Акупунктура • Мануальна терапія • Методи «розум – тіло» |
• Хіропрактика
• Масаж • Біологічний зворотний зв’язок • Гіпнотерапія |
• Полегшує біль та напругу
• Сприяє розслабленню • Підтримує емоційний стан • Посилює зв’язок між розумом та тілом |
Критики функціональної медицини стверджують, що частина її методів, наприклад, для детоксикації, і певні дієтичні добавки не мають надійної доказової бази і в деяких випадках можуть бути навіть шкідливими. Вони також зазначають, що всебічне обстеження та використання добавок можуть бути дорогими для пацієнтів та не покриватися страховкою.
Незважаючи на ці зауваження, багато пацієнтів та лікарів відзначають значне поліпшення стану здоров’я та якості життя в результаті застосування методів функціональної медицини.
Критика
Функціональна медицина останніми роками завоювала популярність, але вона зазнає серйозної критики з боку медичної спільноти. Багато експертів розглядають її як різновид шарлатанства чи псевдонауки, стверджуючи, що її принципам та практикам не вистачає наукової суворості та доказової бази.
Одним із основних зауважень на адресу функціональної медицини є відсутність чітких визначень та стандартизованих протоколів. Критики стверджують, що такі терміни, як «попередники», «тригери», «медіатори» та «клінічний дисбаланс», розпливчасті, що ускладнює оцінювання обґрунтованості теорій та практик. Вони також зазначають, що не існує встановлених рекомендацій щодо створення матриць пацієнтів та розробки планів лікування, що призводить до невідповідностей та варіацій у терапії у різних лікарів.
Ще одним серйозним приводом для занепокоєння є те, що лікарі функціональної медицини діагностують та лікують патології, які не визнані офіційною медициною. Наприклад, деякі пов’язують широкий спектр симптомів зі «втомою надниркових залоз» або «синдромом негерметичного кишечника». Критики стверджують, що такі діагнози можуть призвести до зайвого та потенційно шкідливого лікування, а також відтермінувати належну медичну допомогу при проблемах зі здоров’ям.
Функціональну медицину також критикують за те, що в ній часто практикуються непотрібні діагностичні тести. У спробі виявити приховані дисбаланси та дисфункції лікарі можуть призначати широкий спектр лабораторних аналізів (генетичне тестування, визначення рівнів мікроелементів, органічних кислот тощо), хоча не всі вони є цінними для клінічного використання, оскільки не можуть дати значущої інформації для ухвалення рішень про призначення лікування. Крім того, висока вартість цих аналізів стає серйозним фінансовим тягарем для пацієнтів, тим більше, що вони часто не покриваються страховкою.
Іншою проблемою є можливість конфлікту інтересів лікарів функціональної медицини, які продають харчові добавки своїм пацієнтам. Критики стверджують, що така практика створює для них фінансовий стимул рекомендувати непотрібні чи неперевірені засоби та методи, а також може поставити під загрозу об’єктивність та етичні засади.
Нарешті, деякі експерти висловлюють побоювання щодо відсутності регулювання та нагляду. На відміну від звичайної медичної освіти з проходженням стандартної навчальної програми, складання іспитів тощо, для лікарів функціональної медицини не існує загальновизнаних вимог до сертифікації або ліцензування. Це заважає пацієнтам оцінювати їхній професіоналізм і досвід, тому вони можуть стати жертвами несумлінних або некваліфікованих фахівців.
Прихильники функціональної медицини, такі як доктор Марк Хайман та фахівці IFM, стверджують, що ці критичні зауваження є необґрунтованими та відображають недостатнє розуміння її принципів та практик. Вони вказують на зростання кількості досліджень, що підтверджують ефективність методів функціональної медицини, і стверджують, що персоналізований системний підхід необхідний для лікування складних, багатофакторних хронічних захворювань.
Доказова база
У міру того як функціональна медицина продовжує набувати популярності, зростає потреба у проведенні суворих наукових досліджень для оцінювання ефективності та безпеки її принципів та практик. Доказова база все ще відносно обмежена порівняно з обсягом даних офіційної медицини, але поступово збільшується кількість наукових праць, які свідчать, що певні методи функціональної медицини можуть бути ефективними.
Одна зі сфер, де вона показала свої перспективи, – лікування хронічних захворювань. Так, в дослідженні 2019 року, опублікованому в Journal of the American Medical Association Network Open, показано, що персоналізоване харчування та зміна способу життя пов’язані з поліпшенням якості життя пацієнтів з діабетом II типу та гіпертонією. У них було зафіксовано зниження маси тіла, зменшення об’єму талії та артеріального тиску.
Ще одне дослідження, опубліковане в 2014 році в Journal of Alternative Therapies for Health, підтвердило, що підходи функціональної медицини можуть бути корисними для пацієнтів із синдромом хронічної втоми. Комплексний план лікування з нормалізацію раціону, цільовим прийомом харчових добавок та терапією «розум-тіло» сприяв зниженню стомлюваності, покращенню сну та загальної якості життя.
Незважаючи на ці перспективні результати, важливо зауважити, що для всеосяжного аналізу ефективності та безпеки функціональної медицини необхідні додаткові дослідження. Чимало з вже проведених невеликі, тобто за участю малої кількості пацієнтів, обсерваційні чи пілотні. Щоб підтвердити зроблені висновки, встановити довгострокові переваги та недоліки функціональної медицини, потрібні великі та добре контрольовані клінічні дослідження (багатоцентрові подвійні сліпі рандомізовані). Крім того, хоча деякі її практики ефективні у певних пацієнтів, вони можуть бути недоцільними для решти.
Функціональна та холістична медицина: загальні принципи, різні підходи
Функціональна та холістична медицина мають низку загальних принципів, наприклад орієнтація на лікування людини в цілому, а не лише окремих її органів, проте між цими двома підходами до охорони здоров’я є й ключові відмінності.
Холістична медицина – це термін, який охоплює широкий спектр давніх лікувальних практик, включно з аюрведою та традиційною китайською медициною, а також більш сучасні напрями, зокрема натуропатію, гомеопатію та енергетичне цілительство. Основна її мета – сприяти балансу та гармонії всередині людини, беручи до уваги її фізичний, ментальний, емоційний та духовний стан.
На відміну від цього, функціональна медицина – більш специфічний підхід до охорони здоров’я, який фокусується на виявленні глибинних причин захворювань. Лікарі використовують передові методи діагностики та індивідуальні плани лікування для усунення дисбалансів та дисфункцій в організмі, приділяючи особливу увагу харчуванню, способу життя та факторам довкілля у відновленні здоров’я.
Ще одна ключова відмінність між функціональною та холістичною медициною – це рівень наукових доказів їхньої ефективності. Наприклад, акупунктура і траволікування широко вивчені і мають доказову базу, що зростає, а енергетичне цілительство і гомеопатія залишаються спірними і не мають наукової підтримки. На відміну від тих, хто практикує такі холістичні методи, лікарі функціональної медицини прагнуть використовувати у своїй роботі останні наукові дослідження та рекомендації, що ґрунтуються на суворих доказах, і найчастіше віддають перевагу загальноприйнятим методам лікування та інтегративним підходам.
Незважаючи на відмінності, і функціональна, і холістична медицина мають спільну мету – сприяти відновленню здоров’я, і обидві можуть відігравати важливу роль у профілактиці та лікуванні хронічних захворювань.
Функціональна медицина проти традиційної китайської
Функціональна та традиційна китайська медицина (ТКМ) завоювали значну популярність. Ці два підходи мають як деякі спільні риси, так і відмінності.
Загальні принципи
Холістичний погляд на здоров’я
У функціональній медицині та ТКМ організм розглядається як взаємопов’язана система, де дисбаланс в одній зоні може мати далекосяжні наслідки для загального самопочуття. Це є наріжним каменем обох підходів. Лікарі прагнуть виявити та усунути першопричини проблем зі здоров’ям, а не просто зменшити симптоми. Відновлюючи правильне функціонування систем організму, вони працюють над досягненням оптимального здоров’я. І функціональна медицина, і ТКМ наголошують на важливості персоналізованих планів лікування. Лікарі враховують конституцію, історію хвороби та симптоми кожного пацієнта, щоб розробити індивідуальний підхід, який може передбачати модифікацію способу життя та цільові втручання.
Ключові відмінності
ТКМ дуже давня, в її основі лежать поняття інь та ян, ці та п’ять елементів. Інь і ян є протилежними, але взаємодоповнювальними силами, які існують у всіх аспектах життя. Інь асоціюється з холодом, темрявою, нерухомістю та внутрішньою енергією, а ян являю собою тепло, світло, рух і зовнішню енергію. Здоров’я досягається, коли інь та ян збалансовані, а їх дисбаланс призводить до хвороб.
Вважається також, що життєва енергія ці тече в тілі каналами, що називають меридіанами. Практики ТКМ прагнуть сприяти плавному і збалансованому руху ці для підтримки здоров’я та профілактики захворювань. Для регулювання ці використовуються акупунктура, траволікування та масаж.
П’ять елементів – дерево, вогонь, земля, метал та вода – ще одна фундаментальна концепція у ТКМ. Кожен елемент асоціюється з певними органами, емоціями, часом року та іншими природними явищами. Взаємодії між цими елементами використовуються для визначення складної динаміки розвитку хвороб у людському організмі.
З іншого боку, функціональна медицина – сучасна, бо з’явилася у 1990-х роках. Вона спирається на останні наукові дослідження для виявлення складних взаємодій між генами, довкіллям, способом життя та фізіологією.
У ТКМ для діагностики використовують зовнішній вигляд язика та особливості пульсу, а інструменти функціональної медицини – це передові лабораторні та інструментальні тести (аналізи крові, генетичні дослідження, вивчення стану кишечника, гормонального дисбалансу та дефіциту нутрієнтів).
ТКМ – це комплексна медична система, яка може бути використана як самостійний підхід до лікування. Функціональна медицина, навпаки, часто розглядається як додаткова, яка може бути включена до західної медицини.
Освіта та сертифікація для лікарів та медсестер
Для фахівців охорони здоров’я, зацікавлених у навчанні з функціональної медицини, у США та Європі існує кілька варіантів. Хоча більшість програм орієнтовані на лікарів, деякі з них також пропонують навчання для медсестер та інших медичних працівників.
Навчання функціональної медицини у США
Інститут функціональної медицини (IFM) – провідна освітня організація у цій галузі. Тут можна пройти курс “Застосування функціональної медицини в клінічній практиці” (AFMCP), який є основною програмою навчання для медичних працівників. Після проходження цього курсу та виконання додаткових вимог лікарі можуть стати сертифікованими практиками IFM (IFMCP).
Інститут функціональної медицини Каліша пропонує різноманітні програми онлайн-навчання, включаючи 12-місячне наставництво. Курси розраховані на лікарів-практиків з будь-яким рівнем досвіду.
Університет функціональної медицини (FMU) – це онлайн програма, розрахована на самостійне навчання протягом 6-7 місяців, після чого слухачі отримують сертифікат Certified Functional Medicine Practitioner (CFMP).
Декілька вишів, наприклад Університет Західних Штатів, пропонують магістерські, докторські та сертифікаційні програми в галузі харчування людини та функціональної медицини. Ці програми відкриті для різних фахівців сфери охорони здоров’я, зокрема лікарів та медсестер.
Навчання в Європі
IFM проводить свій курс «Застосування функціональної медицини у клінічній практиці» (AFMCP) і в Європі, але для повної сертифікації клініцисти мають виконати додаткові вимоги відповідно до американської програми. Крім того, розвитком освіти та досліджень у галузі функціональної медицини займається Європейське товариство інтегративної медицини (ESIM).
Навчання для медсестер
Сертифікаційна програма IFM відкрита для медсестер, зокрема й тих, які мають право виписувати рецепти. Деякі програми харчування та функціональної медицини в Університеті Західних Штатів також доступні для медсестер. Їм корисно відвідувати конференції, семінари та онлайн-курси з функціональної медицини, щоб розширити свої знання та навички у цій галузі, навіть якщо вони не проходять офіційної сертифікації.
Про автора
