Хто ви, земський лікар?

земський лікар

Реформа місцевого самоврядування

Для Російської імперії 60-ті роки ХІХ століття ознаменувалися кількома важливими змінами. У 1861 Олександр II провів селянську реформу, вивівши десятки мільйонів людей із кріпацтва. Потім було проведено судову реформу, мирові судді стали виборними.

У 1864 року високим розпорядженням створили земські установи, що голосно назвали запровадженням місцевого самоврядування. Але вже через три роки цар урізав частину економічних та податкових повноважень земств, залишивши їм право займатися традиційно останніми державними справами – дорогами, народною освітою та сільською медициною.

 

Починати довелося з нуля

Земства виникли приблизно у третині від кількості губерній імперії. Відрізані від політичної діяльності вони всю свою енергію і кошти, що залишилися від місцевих податків і зборів, спрямували на медицину і освіту.

Поступово частка видатків на медицину у земських бюджетах стала левиною. Це не дивно, тому що все довелося робити з нуля. Мільйони людей за все життя навіть не бачили дипломованих лікарів, не кажучи вже про лікування в міських клініках. Лікарів було дуже мало, і жили вони переважно у містах. У сільській місцевості розкіш мати свого лікаря дозволяли собі багаті поміщики, та й то не всі. Простому люду залишалося задовольнятися допомогою знахарок, повитух і фельдшерів. Але це були не сьогоднішні фахівці, які навчаються три-чотири роки, а найчастіше вчорашні солдати, які пройшли короткі курси.

Територія імперії тоді ділилася на 89 губерній, своєю чергою розділених на повіти. У кожному повіті з тих, що мали земське управління, було створено лікарські ділянки. Як правило, відстань від центру, де була лікарня на пару десятків ліжок, до меж ділянки становило близько 30 км. Лікарю доводилося обслуговувати кілька десятків тисяч мешканців, за графіком виїжджаючи до селищ із повітового міста-центру. Потім ця роз’їзна система змінилася стаціонарною, коли лікар постійно вів прийом у дільничній лікарні-амбулаторії, залишаючи пост лише для візиту до тяжких хворих, у разі епідемій та для проведення вакцинацій. Система виявилася настільки ефективною, що привернула увагу спеціалістів Заходу. Досвід земських лікарів використали у Великій Британії.

Якщо 1870 року у всій імперії налічувалося близько 600 земських лікарів, то через 20 років їх кількість потроїлася. Пропорційно зростала і кількість ділянок та лікарень, що ділилися на дільничні, повітові та губернські.

До компетенції земської медицини, крім лікування населення, входили також акушерська допомога, санітарно-гігієнічний нагляд, боротьба з епідеміями, статистика, наукові дослідження. Це була дійсно система – складна, динамічна. Але основною роботою, звичайно, залишався прийом хворих – різного віку, стану, з будь-якими патологіями, у будь-який час доби, незалежно від сезону, місця, погоди та власного стану.

Згодом підвищувалась складність хірургічних операцій, що проводяться земськими лікарями – порожнинні, акушерські, нейрохірургічні, офтальмологічні, онкологічні та урологічні втручання. Причому відомими земськими лікарями, які зробили кілька тисяч операцій, були і жінки.

Земська медицина була замкнутим світом із тисяч маленьких і великих ізольованих друг від друга ділянок. Незважаючи на завантаженість, фахівці виписували літературу, спілкувалися між собою, проводили з’їзди, організовували курси підвищення кваліфікації для підлеглих фельдшерів та акушерок та не соромилися весь час навчатися самі. Їздили і за кордон для знайомства з новими методами лікування, обміну досвідом із іноземними колегами, для покупки обладнання та літератури. Фінансування всіх цих витрат брали на себе прогресивні земства, де розуміли, що в сільських умовах навіть блискучий молодий фахівець може швидко стати чеховським Іоничем, що опустився.

Як відзначає відомий історик медицини Тетяна Сорокіна, найкращі з губернських земських лікарень з обладнання могли змагатися з університетськими клініками.

За покликанням

«У народ» йшли працювати не лише за розподілом, як казеннокоштні студенти, а насамперед за покликанням. Багатьом медикам, педагогам були близькі ідеї служіння народу. Хоча нерідко повіти приваблювали лікарів пристойною платнею, безплатним житлом і багатьма пільгами, деякі фахівці, за словами відомого харківського земського лікаря Сергія Ігумнова, працювали по двоє на одну ставку, йшли на нижчу фельдшерську платню, відмовлялися від частини платні за умови влаштування лікарні або відкриття нової ділянки.

Незважаючи на достатню кількість безкорисливих лікарів-подвижників, багато земств намагалися не оминати лікарів своєю увагою. Жалування земського лікаря становило близько тисячі карбованців на рік. Оплачувалася квартира, надавалися транспорт, відпустка (якщо було ким замінити лікаря). Але так було не скрізь. У того ж Чехова можна знайти набагато менш райдужні картини роботи лікаря у провінції.

 

Їхні імена пам’ятають

Професор Олександр Грандо, авторитетний історик медицини, був особисто знайомий із деякими останніми представниками когорти земських лікарів-універсалів. Він з великою теплотою ставився до дореволюційної медицини в цілому, згадуючи серед її представників імена князя Миколи Долгорукова, лікаря та ватажка дворянства Полтавської губернії, голови Казанського товариства лікарів професора Олександра Петрова, відомих організаторів земської суспільної медицини Івана Моллесона, Веніаміна Порту Ігумнова, Михайла Уварова, Федора Ерісмана, Авксентія Корчак-Чепурковського, Миколи Тезякова, Олександра Марзєєва.

Весь світ знайомий з іменами лікарів-письменників Михайла Булгакова та Антона Чехова, які присвятили багато сторінок своїх книг життю земських лікарів. У Булгакова це цикл оповідань «Записки юного лікаря», у Чехова – твори «Іонич», «Вороги», «Неприємність», «Палата №6», «Пострибуння», «Іванов» та багато інших. Їхні яскраві образи, написані нерідко на власному досвіді, відкривають читачеві світ минулий, але за окремими рисами такий знайомий. Вдвічі цікавіші вони медикам.

 

Вщент? Не зовсім…

Хоча багато талановитих земських лікарів, які не забули про багатий накопичений досвід, склали квіт радянської охорони здоров’я, ідеологи радянської охорони здоров’я громили все, що було «до Великого Жовтня». Професор Олександр Грандо писав, що у 1923 року з’явилася гнівна стаття, під назвою «Проти реставраторів земщини», з нападками на адресу Олександра Марзєєва, який не побоявся раніше публічно виступити зі справедливим захистом земської медицини.

Багато колишніх земських лікарів потрапили під репресії нової влади. Змінилася система управління та фінансування охорони здоров’я. При цьому радянська медицина не соромилася користуватися напрацюваннями «клятого минулого» – принципом поділу на лікарські ділянки, ієрархічним поділом на сільські, районні (повітові) та обласні (губернські) лікарні.

Сьогодні відроджується досвід тих далеких днів – створюється інститут сімейних лікарів, лікарів загальної практики. Є й далекоглядні представники громадськості та влади різних рівнів, які допомагають медицині, оскільки це було раніше. Діяльності земств присвячуються статті, книги, дисертації.

У знаменитій чеховській п’єсі «Дядя Ваня» доктор Астров каже старенькій няньці Марині: “Сів я, заплющив очі – отак, і думаю: ті, які житимуть через сто-двісті років, після нас і для яких ми тепер пробиваємо дорогу, чи згадають нас добрим словом?” Не відмовимо і ми з вами в доброму слові славним земським лікарям.

Василь ДОГУЗОВ

Ілюстрація “На прийомі у лікаря“, художника Володимира Маковського

Прокрутити вгору