Бурштин був відомий ще за часів верхнього палеоліту: шматочки цієї викопної смоли виявлені всередині оселі людини цього часу в районі сучасного села Межирич Дніпропетровської області. З тих пір його використовували в різних культурах як прикраса, оберіг і … ліки. Однак за таку довгу історію людині так і не вдалося розгадати всі таємниці бурштину. Сучасні вчені знаходять його нові, несподівані лікувальні властивості і навіть запроваджують новий жартівливий термін «палеофармацевтика».
Від вагітного каменю до засобу проти імпотенції
У медицині бурштин використовувався здавна. У Стародавньому Єгипті його застосовували для бальзамування, а здатність бурштину укладати в капсулу живі істоти принесла йому славу «вагітного каменю», який вважався потужним амулетом для жінок в «цікавому» становищі, матерів та їх новонароджених дітей.
Опис цілющих властивостей бурштину можна знайти у працях Гіппократа. До речі, стародавні греки називали його електроном – на ім’я зірки Електри із родини Плеяд у сузір’ї Тельця. Вони викликав особливий інтерес своєю здатністю електризації. Власне, від грецького слова бурштин і походить слово електрика.
Давньоримський лікар Калістрат писав, що бурштин захищає від божевілля, порошок бурштину, змішаний з медом, лікує хвороби горла, вух та очей, а взятий з водою зцілює недуги шлунка. Пліній Молодший зазначав, що галійські селянки носять шматочки бурштину не лише як прикрасу, а й як профілактичний засіб від опухлих залоз та болю в горлі, оскільки вода в Альп має властивості, які шкодять людському горлу.
В азіатських країнах «бурштиновий сироп» (суміш порошку бурштину та опію) використовувався як транквілізатор та спазмолітик. У китайській традиції кожен шматочок бурштину вважається душею померлого тигра. Цілювачі впевнені, що він має заспокійливу дію, знімає судоми, безсоння, лікує дитячу епілепсію. Порошок бурштину також входить до складу традиційних китайських формул, що застосовуються при розладах сечовипускання, каменях у нирках та сечовому міхурі, аменореї, гастриті, атеросклерозі, стенокардії та ін.
Домініканський монах Альберт Великий, який жив у XII столітті, назвав натуральний балтійський бурштин «сукциніумом» і вважав його найефективнішим із відомих ліків. У середні віки в Європі бурштинові настоянки на пиві, вині та воді були ліками проти будь-яких хвороб: від болів у животі до ревматизму, а бурштинові намисто носили на лікування жовтяниці. Вважалося, що магічна сила цього жовтого каменю здатна поглинути нездорову жовтизну шкіри та слабкість організму. Терміни Oleum succini (бурштинове масло), Balsamum succini (бурштиновий бальзам), Extractum succini (бурштиновий екстракт) часто використовувалися в рецептах та записах алхіміків того часу.
Аж до Першої світової війни настоянка зі шматочків бурштину та горілки широко використовувалася як засіб підвищення сексуальної потенції у чоловіків. У Литві няні мали носити бурштинові намисто, щоб захистити себе і малюків від хвороб, а немовлята гризли їх для полегшення прорізування зубів. До речі, ця традиція виявилася дуже стійкою. Бурштинові намисто дають дітям і сьогодні настільки часто, що в грудні 2018 року FDA навіть випустило спеціальне попередження для батьків і опікунів про те, що небезпека проковтування бусин і смерті від ядухи вища за передбачувані переваги цього методу.
Користь для здоров’я та краси
Чому бурштин так широко використовувався у медицині? Відповідь у його складі. Як відомо, бурштин – це смола стародавніх дерев, що давно вимерли, якій довелося пролежати в землі мільйони років. Його знаходять у різних частинах світу, але протягом останніх 5 тис. років більшість світових запасів надходить з Балтійського регіону. Саме тому сучасні дослідження щодо складу та лікувальних властивостей бурштину зосереджені на балтійському бурштині.
У будь-якому місці землі процес утворення бурштину по суті однаковий. А ось породи дерев, чия смола давно капнула у воду, можуть бути різними. Втім, зазвичай, основним джерелом бурштину (особливо балтійського) вважається сосна.
Вік балтійського бурштину оцінюють у 40–45 млн. років. Коли смола знаходиться в землі протягом такого тривалого періоду, вона твердне через втрату вологи та зшивання деяких вуглеводнів (полімеризації) з утворенням більш довгих ланцюгів. Хімічно бурштин, як і раніше, схожий на смолу, але в ньому більше інертної вуглеводневої маси, яка надає йому твердості та склоподібності.
Головним активним компонентом цієї викопної смоли вважається янтарна кислота. Вона міститься в багатьох рослинах, проте навіть незріла смородина та стебла ревеню, які найбільш багаті на неї, містять у тисячу разів менше кислоти, ніж бурштин. Кількість бурштинової кислоти в балтійському бурштині сягає 3–8%, і найбагатша нею кора, тобто. зовнішній шар каменю.
Одним із перших бурштинову кислоту вивчив піонер сучасної бактеріології, лауреат Нобелівської премії Роберт Кох. Він встановив її позитивний вплив на організм і виявив, що вона не є небезпечною для людини навіть у значних кількостях. У 30-40-х роках європейські біохіміки виявили, що янтарна кислота природним чином виробляється в кожній клітині тіла та бере участь у процесі клітинного дихання (цикл Кребса).
У сучасних лікарських препаратах бурштинова кислота, а також її солі та ефіри, які називаються сукцинатами, застосовуються як метаболічний засіб, що покращує обмінні процеси та енергозабезпечення тканин, що зменшує їх гіпоксію. Доведено, що бурштинова кислота – потужний антиоксидант, який допомагає боротися із вільними радикалами та порушеннями серцевого ритму, стимулює відновлення нервової системи та зміцнює імунну систему, а також допомагає компенсувати несприятливі наслідки стресу.
У косметології суміш сукцинату та гіалуронової кислоти застосовується для омолодження (редермалізації) клітин шкіри. Бурштинове масло часто використовується для лікувального масажу. Воно дуже швидко проникає в шкіру, досягаючи глибших тканин, покращує кровообіг та знімає м’язові болі. Олія, а також шматочки бурштину використовують для лікувального масажу з чудовими результатами для пацієнтів.
Нові дослідження
Дослідження бурштину продовжуються, і в одному з останніх вченим з Університету Міннесоти (США) вдалося знайти в ньому речовини з антибактеріальними властивостями. Вони звернули увагу на те, що смола, яка 45 млн років тому сочилася з вже вимерлих сосен сімейства Sciadopityaceae, захищала дерева від бактерій та грибів, а також від комах. Дослідники проаналізували доступні зразки балтійського бурштину. Спочатку вони виготовили з них однорідний порошок дрібнодисперсний, який можна було екстрагувати розчинниками. Потім, використовуючи різні комбінації розчинників і методів, фільтрували, концентрували та аналізували екстракти бурштинового порошку методом газової хроматографії-мас-спектрометрії (ГХ-МС).
За спектрами ГХ-МС було ідентифіковано десятки сполук. Найбільш цікавими з них виявилися абієтинова, дегідроабієтинова та палюстрова кислоти – органічні сполуки з відомою біологічною активністю. Дослідники перевірили їхню ефективність проти дев’яти видів бактерій, у тому числі й стійких до антибіотиків. Сполуки виявилися активними проти грампозитивних бактерій, таких як певні штами Staphylococcus aureus.
Дослідники також вивчили японську зонтичну сосну, найближчого живого родича дерев, які виготовляли смолу, яка стала балтійським бурштином. Вони витягли з її голок і стебла смолу та ідентифікували речовину під назвою скларен – молекулу, яка присутня в екстрактах, яка теоретично може піддаватися хімічним перетворенням з утворенням біологічно активних сполук, які дослідники виявили у зразках балтійського бурштину.
